Основні конфесії Одещини

Храмові святині Одещини

м. Одеса

Перші сторінки міського літопису говорять про особливе визначення, дане цьому місцю. 14 вересня 1789 року в свято Воздвиження Хреста Господня, була узята штурмом турецька фортеця Хаджібей.

У серпні 1794 року відбулося урочисте освячення міста Одеси, під час якого на Соборній площі було освячено місце будівництва церкви на честь Миколи Чудотворця, а в 1795 р. був закладений перший камінь.

Ця церква і стала основою майбутнього Одеського Кафедрального Спасо - Преображенського собору. Спорудження церкви за проектом інженера В.Вонрезанта планувалося закінчити в 1797 р., але урочисте освячення церкви відбулося тільки 25 травня 1809 р. Після освячення церкви вона і отримала своє остаточне найменування - Спасо-Преображенська. Головний престол соборної церкви був освячений на честь Преображення Господня, правий - в ім'я Святого Миколи і лівий - в ім'я Святого Спиридона... (далі).

В 1795 році була закладена Свято - Троїцька церква митрополитом Катеринославським і Таврійським Гаврилом (Банулеско-Бодоні). Спочатку це була дерев'яна церква, а 29 червня 1804 року відбулася урочиста закладка кам'яного храму. Храм був побудований за проектом архітектора Ф.Фраполлі... (далі).

У 1808 році була освячена Свято - Троїцька церква – одночасно з тільки що побудованою і  освяченою церквою в ім'я святителя Миколая. Це були два перші храми, споруджені  у православній Одесі.

У 1804 році збудовано Кафедральний Собор Різдва Христового за проектом Ж. Тома де Томана під керівництвом архітектора Д. Фраполлі, як церква при міській лікарні. За більшовицької влади використання храму з релігійною метою було заборонено, храм зазнав руйнувань. 1992 року руїни храму були повернені віруючим.

Реконструкцію храму було розпочато у 1998 році. 18 травня 2008 року патріарх Української Православної церкви Київського Патріархату Філарет освятив повністю відновлений храм. У храмі зберігається чудотворна ікона Святої Марії Магдалени і багато Богородичних ікон.

У 1825 році в Одесі засновується Свято - Успенський монастир – один з найвизначніших центрів православної духовності на півдні країни. Перший Успенський храм у м. Одесі був побудований у 1814 році старообрядницькою общиною. Активну участь у спорудженні цього храму, перебудованого з каплиці, приймав градоначальник Одеси, герцог Рішельє. У 1854 році велика і благодатна подія відбулася - до Одеси була перенесена   чудотворна Касперовська ікона  Божої матері, яка зараз знаходиться  в Свято -Успенському Кафедральному соборі.

13 квітня 1869 року архієпископ Херсонський і Одеський Дмитро освятив нову Успенську церкву. В кінці 30-х років собор був закритий, як і інші храми Одеси. Під час війни фашистською бомбою був зруйнований центральний купол і частина храмової будівлі. У 1942 році був відновлений нижній храм собору. Свято - Успенський Кафедральний Собор у місті Одесі – однин з найбільш відвідуваних храмів півдня України, особливо в недільні і святкові дні.

У 1844 році запалилася лампада молитви в Свято – Архангело - Михайлівському жіночому монастирі, в якому і понині черниці несуть подвиг милосердя і допомоги страждущим.

Будівництво  храму було розпочато у 1840 році  завдяки зусиллям генерал-губернатора Михайла Воронцова. Ідея створення обителі викликала гарячу підтримку всіх суспільних прошарків, особливо вищої аристократії А. Стурдза, Р. Едлінг, батька і сина Маразлі, княгині О. Демідової  тощо. Навіть сама імператриця Олександра Федорівна і її син, Цесаревич Олександр, спадкоємець престолу прислали пожертвування, а через роки  і государ Олександр ІІ відвідав обитель разом з своєю дружиною Марією Олександрівною. У літописі монастиря були як світлі, так і трагічні сторінки. Жіночу обитель закривали двічі - у 1923 і 1961 роках. Але віра не загинула в серцях подвижників.

Великий сьогодні духовний авторитет монастиря і серед городян, і серед влади, і серед духівництва. При обителі діє трапезна де годують бідних і немічних.

В кінці ХІХ  століття три Афонських скита – Свято-Пантелеймонівський, Свято-Ільїнський і Свято-Андріївський – будують в Одесі свої подвір'я.

Одеський Свято - Пантелеймонівський  чоловічий монастир був створений на місці колишнього Подвір'я російського Свято-Пантелеймонівського монастиря.

Урочисте освячення величного  храму було здійснено  при великому зібранні віруючого люду 28 грудня 1895 року. Після Жовтневого перевороту 1917 року для Пантелеймонівського подвір'я, як і для всієї Церкви, наступила епоха випробувань. У 1923 році храм  і подвір'я були закриті богоборчою владою.

Храм знов відкрився вже в роки лихоліття під час Великої Вітчизняної війни 15 червня 1944 року за благословенням Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія І. У 1995 році  тут був заснований чоловічий монастир, 15 серпня 1995 року після півстолітньої перерви було здійснено чернечий постриг.

Свято - Ільїнський чоловічий монастир - один із найулюбленіших храмів і молитовних місць віруючих одеситів. Храм в ім'я Божої Матері зведено на Афонсько-Ільїнському подвір'ї, на Пушкінській вулиці, за Високії милості імператора Олександра III. Він був заснований у 1884 році як подвір'я російського афонського Скиту Ільїнського для допомоги паломникам, що прямували через Одесу на Святу Землю і на Афон. П'ятиглавий храм з високою дзвіницею будувався з цегли, привезеної монашою братією монастиря Афонського з Константинополя і Криму.

Великий купол церкви, побудованої у величному візантійському стилі,  витончено розписали за зразком храму Христа Спасителя  у Москві. Красивий різьблений іконостас складали ікони, що писалися в Москві і на горі Афон. До хоралів вели красиві мармурові сходи. У 1922 році подвір'я було скасоване, сама ж церква продовжувала діяти.

Одеса, ще з початку свого заснування, була толерантним містом  і разом з православною,  повноправно  розвивалися і інші релігійні общини. Так, незабаром після заснування міста 1798 року почалося будівництво однієї з перших синагог міста. У 1855 р. будівлю на розі Єврейської і Рішельєвської вулиць було перебудовано, синагога стала великою і світлою. Її називають Головною синагогою міста. Це одна з небагатьох монументальних будівель Одеси, спроектована архітектором Ф. Моранді, яка побудована тільки з каменя – черепашника (фундамент, стіни, колони, зведення). Єврейська община в молодому чорноморському місті остаточно оформилася у 1809 р., коли одеські євреї запросили з Бендер першого рабина Іцхока Рабіновича.

Після встановлення Радянської влади Головна синагога була закрита однією з перших. І коли наступили нові, демократичні часи 14-15 вересня 1996 р., в дні єврейського нового року, в Головній синагозі відбулася перша служба після сімдесятирічної перерви. У жовтні 1996 р. будівлю Головної синагоги по вулиці Єврейській, 25 було, нарешті, повернено іудейській, релігійній общині.   

28 квітня 1824 року відбулася урочиста закладка фундаменту євангельсько-лютеранської церкви Святого Павла (кірхи), будівництво якої було завершене в жовтні 1827 року.

Це був перший великий проект знаменитого архітектора Франца Боффо (автор проектів Воронцовського палацу і Потьомкінських сходів). Будівля була простої, але величної архітектури, в класичному стилі, Церква розташовувалася на самій піднесеній точці міського плато. Квартал, де зараз знаходиться кірха, значився на міському плані 1828 року як Німецька площа.

Але через 70 років (у 1897 р.) будівля була визнана застарілою, і на її місці архітектор Шойрембрандт звів нову лютеранську церкву. Вона мала яскраво виражені риси романського і готичного стилів, і була значно більших розмірів... (далі). 

Не тільки у м. Одесі, а й на території інших міст та сел області розташовується значна кількість храмів, які мають велике історичне значення і є пам'ятниками містобудування і архітектури та заслуговують на увагу туристів.

Болградський район

 

Ідея спорудження собору виникла серед болгар під час заснування міста. Будівництво Собору обійшлося болгарським переселенцям у 750 тис. рублів асигнаціями. Цікавий той факт, що Російський уряд на будівництво храму не виділив жодного  рубля, лише після його завершення  - імператор Микола Перший подарував кафедральному собору 12 дзвонів різного   звучання. Цар подарував і головний  дзвін на дзвіницю храму... (далі).

Іншим культовим історичним об'єктом в Болграді є церква Святителя Митрофана на міському кладовищі, іноді її називають мавзолеєм І.М. Інзова (1768-1845) – опікуна поселенців Бессарабії, похованого в цьому храмі. Церква побудована в 1844 - 1846 рр. у формі класицистичної ротонди: верхнім ярусом є барабан, увінчаний купольною півсферою, а нижній ярус із західного боку обрамляє напівкругла галерея... (далі).  

м. Вилкове

Свято-Миколаївський храм Одеської єпархії Української православної церкви м. Вилкове Кілійського району згідно з рішенням Одеського виконавчого комітету від 17 квітня 1987 року №167 був визнаний пам’яткою сакральної архітектури місцевого значення.

Церква зносилася і перебудовувалася кілька разів. Останній – на початку ХХ століття. На відміну від аскетичної храмової архітектури старообрядців, „обличчя” - деталі цього храму мають характеристики, властиві архітектурі рубежу ХІХ і ХХ століть. Майстерне переплетіння ідей бароко і модерну, іконостас, створений не без впливу великого майстра Фаберже, роблять храм витвором мистецтва. Це ніби дорогий подарунок, піднесений Богом людям, а його піднесена духовність підкріплена земною красою.

Спочатку першою обителлю православних у Вилковому була маленька церква Покровська з лозняку, очерету, глини і мулу. Вона була розташована на березі Дунаю. У 1818 році, недалеко від запорізького кладовища був закладений кам’яний фундамент для нової православної церкви. На колишньому місці приблизно у 1824 році з’явилася дерев’яна каплиця... (далі). 

 м. Білгород-Дністровський

В національну скарбницю держави входить чимало унікальних історичних, архітектурних і культурних об’єктів, розміщених на території Білгород-Дністровського. Одним з них є Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Вірменська) точна дата зведення якої  не встановлена. Припускається, що турецький султан Мехмед в 14 столітті (до 1384 року) передав грецьку церкву вірменам міста.
 
Згадка про грецьке походження нинішньої вірменської церкви міститься і в легенді, яка свідчить, що колись жили два брати-греки, які були заможніми людьми (купцями) і кожен з них побудував по одній церкві, як монастирі, щоб при них жили грецькі ченці. З часом одну з церков закрили, і греки-ченці продали її вірменам, що переселилися з Малої Азії.

Оскільки церква з самого початку призначалася і була монастирем для грецьких ченців, то вірменська община перебудовувала, добудовувала церкву для проведення ритуальних служб в повному обсязі в більш  пізній період. У 1699 році був добудований вівтарний блок, а в 1827 році – збільшена довжина будівлі із західного боку, зведений західний портик прри чотирьох колонах і перебудований південний притвор, пристрій дерев'яного балкону церкви. В кінці ХІХ – початку ХХ століття проведено укріплення південного великого притвору. У такому вигляді церква існує і в наші дні.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці є культовою спорудою вірменської діаспори, що проживає на території Білгород - Дністровського з 14 століття, яка "нагадує часи перших християн, коли богослужіння здійснювалося в підземеллі; інтер'єр її носить на собі відбиток турецького владицтва" (А. Защук).
 
Іншим культовим об'єктом м. Білгород-Дністровського є Іоанно - Предтеченська церква  (Грецька), яка,  імовірно, була побудована в кінці XIII або XIV століття, що підтверджує планування церкви, характерне для Болгарії і Молдавії XIII-XIV століть, а також створення в 1347 році православної єпархії в м. Білгород - Дністровському, пожвавлення церковного життя і православного будівництва в цей час.

Грунтовна перебудова церкви була проведена в період 1812-1855 років, після звільнення міста Білгород - Дністровського від турецького ярма. У XV столітті церква була зруйнована, а в XVI столітті, за часів турецького владицтва, була відновлена і трохи збільшена в західному напрямі. На початку XIX століття прибудована дзвіниця.

У церкві зберігся монументальний композиційний живопис на штукатурці стін, на маршах і перекритті над нефом, в абсидеі -  "Таємна вечеря".

у 1994 році Іоанно - Предтеченську церкву  було передано у власність релігійної общини Української Православної церкви.

Підземна церква Іоанна Сочавського споруджена  над джерелом, на місці, де по легенді, в 1330 році татари замучили генуезького купця Іоанна з Трапезунда, що відмовився прийняти мусульманство.

Більшість місцевих жителів поважають цього святого не тільки як покровителя Бессарабського краю і торгівлі, а й як  покровителя древнього міста Аккерман. Даний історичний пам’ятник споруджений в ХIV  ст. і  добудований в ХIX ст.

Довгий час приїжджаючі в Білгород-Дністровський туристи не мали можливість ознайомитися з цією місцевою знахідкою, що знаходиться в стороні від традиційних туристичних маршрутів. Джерело, котре носить ім’я святого – покровителя Бессарабії, практично завжди займало помітне місце в православному житті краю, однак в радянські часи могло бути знищено.

Так, бульдозерист, котрому доручили зрівняти з землею "Культовое сооружение, не представляющее исторической и архитектурной ценности" (саме так  виправдовували свої дії борці з "опіумом для народу"), перед тим як засипати джерело встиг прикрити його бетонною плитою. Ризикував, звичайно, однак буквально фактично наказ атеїстів не виконав. Так приховане від людського ока джерело дожило до 90-х років ХХ ст.
 
З цього моменту найбільш активні представники місцевої православної громадськості постійно добивались відновлення святині, що було не надто легкою справою. І все-таки зусилля прибічників відновлення повноцінної діяльності святого джерела як одного з найбільш відомих релігійних об’єктів краю принесли результат.

 Урочисте відкриття купальні для очищення страждучих від духовних і тілесних хвороб відбулося 15 червня 2005 року, в день щорічного святкування пам’яті Іоана Сочавського.

Джерело знов стало багато відвідуваним завдяки цілющим і смаковим властивостям його води. Сюди приїжджають численні паломники з близького і далекого зарубіжжя.
    
Свято - Георгіївська церква (Болгарська),  місце  поховання князів Волконських

Проект Свято - Георгіївської Церкви  розроблений на замовлення общини болгарської частини населення міста Білгорода-Дністровського. У 1813 році товариство Аккерманських болгар звернулося до екзарха Таврії і бессарабского губернатора Струдзе з проханням надати дозвіл на будівництво в Аккермані церкви в ім'я святого великомученика Димитрія на кошти від пожертвувань. Тимчасова церква була відкрита в перебудованому новому нежитловому будинку на честь святого Георгія, освячена 29 липня 1816 року і проіснувала до 25 жовтня 1838 року.

У 1840 році на цьому ж місці була побудована нова Болгарська церква по проекту архітектора Заушкевіча. Церковний двір був обгороджений кам'яною огорожею, усередині розділений на чотири частини. В середині двору стояв сам храм. У північно-західному кутку знаходився церковний будинок, а в північно-західній частині - кладовище, на якому ховали служителів церкви, знатних і гідних людей. З 1934 року ховати на кладовищі перестали, а в 1949 році церкву закрили. Повне відновлення храму силами прихожан відбулося з 1990 по 1995 рік.

У 1962 році в церкві були виявлені поховання князів Волконських. На могильній плиті висічено текст:  "Жена фельдмаршала, светлейшая княгиня Софья Григорьевна Волконская... светлейший князь Григорий Петрович Волконский... светлейшая княгиня Лидия Александровна Волконская...".
 
Софія Григорівна Волконська (1785-1868) – дочка губернатора Оренбурга, князя Григорія Семеновича Волконського, вийшла заміж за далекого родича Петра Михайловича Волконського, отримала орден святої Катерини, у 1832 році була зведена  в статсдами. Згідно  власного заповіту була похована в Семеновкі (Сеймени), а потім в місті Білгород-Дністровському.

Григорій Петрович Волконський – її син, був похований в Сейменах (1882), а потім дружина перезахоронила його в Білгород-Дністровському. Лідія Олександрівна – його дружина, за власним заповітом, похована поряд з чоловіком.

Софія Григорівна і Лідія Олександрівна зробили найбільші пожертвування для процвітання Болгарської церкви. Лідія Олександрівна пожертвувала для церкви близько півмільйона рублів (2 ікони, лампада, срібні хрести плюс 12500 рублів готівкою). Софія Григорівна подарувала настоятелеві церкви великий діамант.  

м. Ізмаїл

На території колишньої фортеці Ізмаїл знаходиться будівля Свято - Миколаївської церкви, заснованої колись ченцями Каракальського монастиря Афонського.  На початок ХІХ ст. ця будівля занепала і в 1852 р. була побудована нова, кам'яна церква. Остання служба в Свято-Миколаївській церкві проводилася у 1946 році, а в 1947 році будівлі церков на території фортеці (Свято-Миколаївської, Свято-Успенської) були занесені до списку пам'ятників архітектури загальнодержавного значення. 

Свято - Успенська церква розташована поряд з Свято - Миколаївською і належала вона Успенському чоловічому монастирю, заснованому ченцями Вознесенського монастиря. Перша Свято-Успенська церква була заснована у    1643 році.  Тоді вона була дерев'яною. У подальшому церква не раз піддавалася пожежам і руйнуванням. У 1841 році було побудовано нову цегляну церкву, яка діяла до 1946 року. На даний час церква належить Свято-Миколаївському чоловічому монастирю.

Свято - Нікольська церква (старообрядчеська) була побудована "некрасівцями" за указом імператора Миколи І від 21 липня 1831 року, "вместо перевезенной ими из-за Дуная деревянной церкви". У храмі – багатоярусний високий російський іконостас із стародавніми образами, написаними кращими іконописцями Росії.

Для католицької общини міста, у 1825 році, з дозволу імператора  Олександра І, було почато будівництво Римо - католицького костьолу. І вже в 1826 році був побудований молитовний будинок, половину якого займав священик.    

За даною тематикою:

Релігійні туристичні маршрути